У першу чергу це стосується друкованих видань. Набагато зручніше клікнути декілька разів мишкою та, не виходячи з дому, віднайти необхідну інформацію, аніж пересуватись до кіоска, щоб купити газету, у котрій інформація уже попахує тижневою старизною. Необхідні звістки оперативно, випереджуючи одна одну, з’являються та майорять на головних сторінках онлайн-видань, коли у друкарнях ще чекають поки висохне фарба. Інформацію у інтернеті можна переслати друзям та колегам, зберегти на довгу пам'ять фото або відео із репортажів або створити власний медіа-архів, без широкобедрих альбомів із газетними вирізками.
Втім, все, що блистить – не завжди золото. Показник швидкості та кількості не завжди йде у ногу з якістю: починаючи від випадково переплутаного журналістом прізвища або назви якої-небудь організації у онлайн-виданні та закінчуючи зумисне опублікованою вигаданою «новиною».
У Інтернеті, як ніде інде серед ЗМІ, маніпулюють громадськістю: доступ до живих сторінок, котрі вміщають у себе гігабайти інформації, щодня з’являється у все нової та нової кількості користувачів, а відповідальності за опубліковані чутки або «фейки» буквою Закону фактично не прописана. Приміром пунктом третім Резолюції Парламентської Асамблеї РЄ: Захист свободи слова та інформації в Інтернет та онлайн ЗМІ закликає поширювати та не обмежувати свободу слова у режимі «онлайн»:
Асамблея також вітає нові можливості для людей публічно ділитися через Інтернет та онлайн ЗМІ інформацією, яка становить суспільний інтерес; наприклад, інформація про погане керівництво, корупцію та організовану злочинність, а також про порушення прав людини. У цьому зв’язку Асамблея високо оцінює зусилля журналістів і засобів масової інформації у професійному зборі, аналізі та поширенні необробленої інформації, отриманої з Інтернет джерел.
В українському законодавстві правові врегулювання прописані лишень для зареєстрованих у цьому випадку інформаційних агентств. Тобто, тут вже вибір засновника: легалізоване видання під лейблом (котрий не завжди відповідає дійсності) інформаційного агентства чи – вільне плавання у водах інтернет-простору.
«Маємо виходити з кількох засад. Головна з них – це саморегуляція. Всемережжя (інтернет) – це в першу чергу середовище. Тому засадничо не може бути ні об’єктом, ні суб’єктом правового регулювання, - вважає регіональний координатор Громадянської Асамблеї України у Тернопільській області Володимир Ханас, - Ми можемо спробувати законодавчо регулювати частоту опадів, але наявність такого закону не замінить нам парасольки. Варто регулювати правовідносини між провайдерами, сайтами та користувачами Інтернету. Держава вже регулює і авторське право, і діяльність провайдерів та комерційну діяльність іменок (сайтів). Цього, як на мене цілком достатньо.»
Втім, значна частина інтернет-видань не квапляться з реєстрацією. Чому? Невже їм не потрібен добрий авторитет серед своїх читачів? Звісно, ім’я добре, втім, клікабельність – краще. Кожен новий «клік» на новину та збільшення читацької авдиторії «притягує» до видання більше рекламодавців, а також «просуває» його на перші перші позиції у відомих «пошуковиках».
Нехай, наше новостворене видання називається «Злободенний Львів». Про нього знає невелика кількість людей, бо ми рекламуємо його у соцмережах, твіттері і т.д. Втім, цього не достатньо. Левова частка користувачів, котрих цікавлять львівські новини і котрі не мають певних пріоритетних поглядів щодо того чи іншого видання, набиратимуть у google чи yandex саме такі тези, як:«Львів новини», «Львів онлайн», «Львів події», «Львів щоденно». Саме тому багато видань мають на перших погляд такі прості назви: «Львів Онлайн», «Щоденний Львів», «Львів Тернопіль Щоденно».
Наш недосвідчений «Злободенний Львів» буде позаду цієї компанії. Для того, щоб просунутись вище йому буде необхідно: а) прописати себе у багатьох онлайн-каталогах та додати до пошуку стрічку «львів новини», «львів онлайн». б) подавати регулярно та оперативно цікаву інформацію. в) подавати ексклюзивні новини, котрі б у перспективі забирали собі провідні видання із посиланням на наш ресурс.
Саме останнім принципом у досить перекрученому варіанті зловживають сьогочасні онлайн-ЗМІ.
Близько року тому з’явилось всеукраїнське онлайн-видання «Review.ua». Уже із перших днів існування, воно отримало свою левову долю «відвідувань». Яким чином? На сайті ви не знайдете жодної правдивої новини. Малесенькими буквами це прописано унизу веб-сторінки:
«Важливо! * - Всі згадані на сайті події та персонажі вигадані. Будь-який збіг з реальними подіями та людьми є випадковим.»
На непомітний рядочок зазвичай ніхто не звертає уваги. І всі українські провідні інтернет-видання купились на добрий перший десяток сенсаційних новин від «Review»: «Таїсія Повалій зломала ніготь під час бійки у ВР», «У тернопільського міського голови у маршрутці поцупили гаманець» або, з останнього,- «Діда Івана Урганта позбавили партквитка Компартії за невдалий жарт онука»
Текст повідомлення звучить так:
«Діда відомого російського телеведучого Івана Урганта позбавили партійного квитка Комуністичної Партії Російської Федерації у відповідь на невдалий жарт про “червоного комісара” в ефірі кулінарної передачі “Смак”. Про це повідомляє газета “Московский комсомолец”. Причиною обурення стала фраза Івана Урганта “Я порубав зелень, як червоний комісар жителів українського села”. За словами першого секретаря ЦК КПРФ Геннадія Зюганова, цього разу Ургант перегнув палку. “Вживати в одному реченні сленгову назву американських доларів “зелень” і узагальнений образ героїв – комісарів Червоної Армії – це вже занадто! Ми чекаємо вибачення від Івана Урганта. А поки, жодного Урганта не може бути в рядах КПРФ“, – заявив Зюганов, підписуючи документ про анулювання партквитка діда телеведучого.
Крім того, хвилю обурення Ургант отримав і з боку Заходу. Зокрема, голова правління міжнародної природоохоронної організації “Ґрінпіс” Лаліта Рамдас написала відкритого листа до телеведучого. У своєму зверненні вона попросила Урганта не розкидатись такими словами як “порубав зелень” і вибачитись перед усім людством.
За інформацією джерел, близьких до російського телеведучого, наразі Ургант працює над жартівливими текстами вибачень, які він планує опублікувати у своєму твіттері.
Нагадаємо, раніше в ефірі кулінарної передачі “Смак” Іван Ургант пожартував “Я порубав зелень, як червоний комісар жителів українського села“. Жарт російського шоумена викликав хвилю критики в Україні, після чого Ургант перепросив у своєму твіттері: “Я прошу вибачення у всіх жителів України, яких образив мій недоречний коментар в останньому випуску програми “Смак”. В якості покарання зобов’язуюсь готувати в цій передачі тільки борщ, вареники, галушки по 2018-й рік включно. А всіх народжених у мене з цього моменту дітей, незалежно від статі, називати Богдан“.
На «фейках» це видання щасливо існує уже більше року – і жодної на те управи. Але, якщо воно оберігається від можливих позовів до суду хоча б невеличкою стрічкою знизу про те, що інформація неправдива, то ряд ЗМІ, котрі поруч із достовірною інформацією подають неправдиві новини не те, що таку стрічку не додають, а й, зачасту, взагалі не спростовують придумані «факти».
Таким чином декілька незареєстрованих онлайн-видань поширили фейкову інформацію про те, що нардепа із Тернополя відправляють у відрядження на 2 місяці у…Сомалі. Лише одна-єдина інтернет-газета вирішила взяти коментар у самого політика. Той з жахом почав «трясти» своїх помічників, аби довідувались чи його бува дійсно не відправляють на Сомалі. Втім, новоспеченому депутату у ВР пояснили, що без його згоди його нікуди ніхто не має права відправити. Відійшовши від шоку, розлючений політик пригрозив судом онлайн-брехунцям. Втім, справа притихла, скоріш за все тому, що редактори видань увімкнули режим «це не я і шкурка не моя».
Давно зрозуміли, що безглуздо «ловити повітря» у прес-службі Тернопільської міської ради. Голова відділу навіть досить некоректно порівняла онлайн-журналістику із «радянським забором, на котрому кожен може написати, що собі захоче і жодної за те відповідальності не нестиме». Катерина Калуш каже, що уже декілька разів міська рада радилась зі своїми юристами щодо доцільності подавати до суду на деякі онлайн-ЗМІ, котрі перекручують факти, втім, правники пояснили, що то «дурного затія». (відео)
Володимир Ханас у свою чергу вважає: «Щодо приватних іменок чи денників, то ніякого втручання держави не треба взагалі. Це складова конституційних прав та свобод громадян. Зрозуміло, що коли такі іменки порушують інші права, варто звертатись у суд. Тим більше, щодо правопорушень в інтернеті, то Україна діє, точніше має діяти відповідно до Конвенції щодо боротьби з кіберзлочинністю.»
Пункти конвенції, котрі мають захистити аудиторію від словоблудства в Інтренеті звучать так:
10. Асамблея стурбована тим, що посередники засобів масової інформації на базі ІКТ можуть надмірно обмежувати доступ і поширення
інформації з комерційних та інших причин, не інформуючи своїх користувачів та порушуючи права останніх. Через складність корпоративних та технічних структур таких посередників, здебільшого їх не прозору корпоративну локалізацію та їх співпрацю з корпоративними партнерами в інших країнах, користувачі можуть мати труднощі з забезпеченням судової юрисдикції в таких випадках.
11. З метою захисту свободи слова та інформації в Інтернет та онлайн – ЗМІ, Асамблея закликає держави – члени Ради Європи:
11.1. забезпечити, відповідно до статті 10 Конвенції та прецедентного права Європейського суду з прав людини, повагу до свободи слова та інформації в Інтернеті та онлайн ЗМІ громадськістю так само, як приватними особами, в водночас з повагою до особистого життя та персональних даних;
11.2. заохочувати посередників ЗМІ на базі ІКТ до створення саморегульованих кодексів поведінки для забезпечення дотримання прав своїх користувачів на свободу слова та інформації, а також створювати або вступати в комерційні об’єднання з такими кодексами поведінки і повноваженнями застосовувати їх проти членів, які їх не дотримуються;
Попри те, що незареєстровані інтернет-ЗМІ не мають жодного правового статусу, це не врятує правопорушників від судових позовів. У таких випадках відповідачем є не юридична особа – ЗМІ, а фізична – людина, яка здійснила правопорушення в Інтернеті. Втім, довести, що автором конкретного матеріалу або сайту є конкретна людина, дуже важко.
Немає коментарів:
Дописати коментар