Чи є сексизм в сучасній українській журналістиці? Враховуючи той факт, що сьогодні це одна з найбільш фемінізованих галузей в країні. Кілька відомих медійниць розповідають про свій досвід.
Ольга Веснянка, журналістка, блогерка, активістка за права жінок
З сексизмом не раз зустрічалась і у житті, і в громадській діяльності, і на роботі. Як, думаю, кожна жінка, і що цікаво, кожен чоловік. Адже упередження і бачення стереотипних ролей у суспільстві, навіть коли ви рівні за своїм досвідом, навичками, зайнятістю на роботі – можуть стосуватись будь-кого.
Для прикладу, коли працювала на одному з телеканалів редакторкою програми, ми щодня збирались на летючки-планування щодо тем і гостей програм. Часто я попередньо радилась з гостьовою редакторкою, хто з гостей краще підходить, з ким є контакти, хто «розумний і балакучий», чи «розумна і балакуча». Потім ці пропозиції озвучували на летючці. Часом ми попередньо домовлялись, що будемо наполягати спільно на якийсь з кандидатур, бо цієї людини чи давно не було в ефірі, чи найкраще підходить для розмови на певну тему, а з якихось причин ведучі чи інші редактори упереджені і не запрошують.
Зауважу, що зазвичай всі решта учасників летючки, окрім мене і гостьової редакторки, – чоловіки: продюсери, генеральні продюсери, ведучі, редактори спецпроектів, тощо. І от, начебто жартома, але це було дуже образливо, ведучий почав під час наради, коли ми пропонували гостя, виходячи з усіх якісно-фахових причин, говорити при всіх: «Ви що, з ним спите, що ви його пропонуєте?». Це було дуже неприємно. Тоді ми з гостьовою редакторкою домовились іншим разом одразу почати наші пропозиції на нараді зі слів: «Дивіться, оце експерт, ми з ним спимо, тому давайте його запросимо». Більше, принаймні на нарадах, таких образливих коментарів не було. Втім, таке звучало й поза нарадами.
Ще якось я стажувалась на посаді «редактора дня» на іншому телеканалі й, коли почала працювати, виглядало, що в мене все виходить професійніше, або й просто на одному рівні з іншим редактором дня – хлопцем, який давно там працював. Було помітно, що йому це не до вподоби, бо він хотів стати головним редактором, а це можна лише, якщо будеш виглядати більш фаховим на тлі напарника. Крім того він любив футбол, так само як і директор, й вони часто обговорювали щось таке «чоловіче», сиділи довго в кабінеті. Директор явно ставився до нього з преференціями. Цей хлопець, зрештою, запросив мене на «серйозну» розмову і сказав відверто, що я – фахівець, він не має зауважень, й керівництво теж, але йому треба робити кар’єру і він – хлопець, йому легше співпрацювати з директором-чоловіком, тому саме він буде зростати за посадою, йти на головного редактора на цьому каналі, бо звично, що в керівництві чоловіки.
Ганна Грабарська, фотограф
Вспомнился один эпизод работы на Майдане, хоть и не расцениваю этот случай как сексистский. Дело было зимой.
Там – четыре баррикады. За первую проход открыт всем – дети любопытствуют, женщины гребут снег и разливают чай, зеваки фотографируются в смешных постановочных позах. За вторую баррикаду проход поуже, там жгут костры, отдыхают вояки. Народу там поменьше, даже мало, на входе спрашивают цель визита. За третью уже просто так не пройти, потому что пространство между третьей и четвёртой баррикадами – вроде буферной зоны. Там реальные пацанчики готовятся к реальным заворушкам. За четвёртой – беркута.
О том, что вход туда только «для своїх», узнаю уже внутри – удалось незаметно просочиться, причём не намеренно, а по незнанию. Я в глухом чёрном пальто, на голове каска, шарф закрывает половину лица.
Вдруг слышу: «Все, всіх випускати, нікого не впускати. Всі на вихід! Тут має залишитися не більше десяти людей!».
И тут я подала голос: «А что случилось?», – обращаюсь к усатому закопченному мужчине. А он как заорёт: «Жінка! Жінка! Тут жінка!!!».
Двое мужчин подхватили меня под руки и отнесли к выходу, я даже не успела побрыкаться, и только бормотала что-то невнятное про «не жінка, а журналіст».
Заботятся, видишь ли. Джентельмены.
Наталія Машарова, фотограф, looo.ch
Думаю, главное в проблеме сексизма для меня то, что ты должна/должен все время почему-то думать о том, какого ты пола, и что это должно якобы каким-то конкретным образом влиять на твою жизнь и повседневность. Начиная, в моем случае, с обязательного рождения ребенка и заканчивая внешним соответствием каким-то «женственным» нормам. В Украине это все ощущается гораздо острее, разумеется. Но я как-то быстро научилась всякое сексистское поведение по отношению к себе воспринимать не как личное оскорбление, а как недоразвитость конкретного источника этого поведения. Для сохранения психологического комфорта. А в целом, конечно, очень важно проводить просветительскую деятельность в частном порядке при любом удобном случае. Потому что сексизм это не только про женщин. Это про человека. Я мечтаю о времени, когда слова мужчина и женщина перестанут что-либо з начить.
Ольга Консевич, інтернет-редакторка регіональних новин сайту segodnya.ua:
Уперше і, сподіваюся, в останнє я зіткнулася з дискримінацією, коли студенткою 3-го курсу прийшла влаштовуватися на один з українських каналів у спортивну редакцію. Ще на співбесіді один з редакторів дивувався, чому це дівчинка цікавиться футболом. Через кілька днів мені повідомили результати і відмову пояснили словами: «Нам потрібен хлопчик». Я дуже засмутилася. До цього я проходила практику на іншому каналі і ніколи не відчувала себе непотрібною. Навпаки, чоловічий колектив мав свої плюси – хлопці завжди допомагали і уважно ставилися до мене. Після цієї історії я вирішила зайнятися суспільно-політичною журналістикою. Може, дарма? Зараз я бачу, що багато дівчат працюють у спортивній журналістиці і все у них добре.
Наталія Соколенко, журналістка
Важлива тема, але після Майдану не зустрічала випадків.
Немає коментарів:
Дописати коментар