Десь в цей час зранку 2 роки тому відбувались події Іловайського оточення.
Наше угруповання військ пішло на прорив. Шляхом перемовин з російськими офіцерами на місцях, була домовленість про надання нашим виїзду з оточення. Росіяни давали "слово офіцера"!
А наші вояки хоч і не вірили російському слову але все ж це ж розпіарене російською поп культурою та кінематографом міфічне "слово офіцера".
Зі слів хлопців що були в полоні, російський офіцер пообіцяв, дав слово честі, що не буде передавати наших солдат до рук місцевих колаборантів. І все ж передав. Передав не дивлячись на всякі ті свої слова.
Для нас тепер обіцянки росіян про "зелений коридор" для наших оточених військ в Іловайську назавжди повинні стати нагадуванням ціни російського слова, коли вони почнуть казати про мир та примирення.
А вони почнуть. І вже почали. Ця "усталость то войни", "страждання мирних людей" це все повідомлення для якнайскорішого закінчення війни яке так так треба Росії. Адже Крим у разі швидкого миру залишається за Росією, а частина Донбасу повертається до України на правах російського потужне залежного анклаву. І болючі санкції знімаються.
Ось Вам і швидкий мир для України. Питання ж швидкого миру буде йтися не про повернення територій які захопленні російським ворогом, а про те скільки ми незалежності віддамо.
Звісно, росіяни будуть підписувати різні "Переяславські угоди", а потім їх самі ж будуть їх порушувати. Звісно, вони будуть давати нам різні "слова офіцерів".
Та кляте "слово російського офіцера" як і довіра до росіян, розстріляні по дорозі з Іловайська до Червоносільського, де до сих пір стоїть згорівша техніка ЗСУ. Ця техніка, і саме слово "Іловайськ" - це ціна будь якого договору з Росією.
ВідповістиВидалитиVitalii Ovcharenko
3 хв. ·
Окрім трагедії, події Іловайського оточення в мене викликають ще й захоплення.
Захоплення, від тих хлопців зі всіх військових об'єднань без виключення, які були в оточенні, та які на ранок 29 числа стали у колони та пішли на вихід-прорив. Хоча можна було здатися всією группировкою, здати зброю та вийти цілими. Але вони цього не зробили.
Ви представте як треба бути вмотивованим щоб піти важким шляхом. Піти на прорив де ціна життя. І подарували нам-громадянам честь.
З розбитих колон виходили по двоє, по троє більшими купками меншими до своїх. Потрапляли в полон, гинули при прориві але йшли - намагались вийти.
Нам в Дебалі вже було, я думаю, легше. Бо ми знали ціну російських зелених коридорів. Знали ціну їхнім пустим обіцянкам. Нам її показали своїми життями хлопці які виходили з Іловайського оточення.
"Та шлі іх нахуй,-кричав якийсь офіцер в слухавку, на КП (ком пункті) в Дебальцево вночі з 17 на 18 лютого,- знаю я іхніє "зелениє корідори...".
Тоді ж в Іловайську вже стала зрозуміла остаточна парадигма війни. Не буде вже ні швидкого закінчення АТО, ні швидкого миру.
Іловайська група одна з перших розбила міф про "непероможену російську армію", бо навіть виходячи з оточення вони вбивали окупанта. Вони не були просто мішенями.
Іловайське оточення - це сила духу, тих хто сидів в оточенні, та тих пішов на прорив.
Дякуємо!