суботу, 9 березня 2013 р.

Володимир Ханас: «Якби у Тернополі виділили місце, щоб посадити власне плодове дерево, тішився би несказанно»


Традиційно вважається, що весна  це час нових стартів, змін, початок відліку чогось нового, іншого, кращого. Як ви особисто ставитеся до такої думки і цієї пори року?
Проти цього важко заперечити :-) . Крім календарної весни, котра розпочалася 1 березня, нас очікує весняне рівнодення, і перші квіти, і нова травичка, і нове листя на липах. Сподіваюсь цьогоріч Тернопільська липа буде навесні зеленою, як ніколи до того. Звичайно, як дитя природи, я теж очікую нового, іншого, змін на краще. А у змінах на гірше – сенсу не бачу взагалі.

Щодо мого особистого, то можу сказати, що з повним розумінням і без особливих надзвичайних емоцій ставлюся до всіх пір року та намагаюсь знайти у них щось особливе і надзвичайне. Жити потрібно ЩОДНЯ! І все ж весною є речі, котрі у мене ніяк не асоціюються з іншою порою. Про буяння природи я казав, а ще Великодень (чим дорослішаю, тим менше можу пояснити сутність цього дня, це треба переживати і просто відчувати). Так склалося, що в березні народилась моя вже покійна бабуся – феноменальна Людина з великим серцем, вмінням любити і прощати, втішати і співпереживати. У цьому ж березні 71-шу весну зустрічатиме мій батько, а в день прильоту бузьків – ми з дружиною вітатимемо з 17-літтям донечку. А ще цією весною вона отримуватиме атестат…..
Якою, на Вашу думку, буде ця весна для Вас особисто – що плануєте, на що сподіваєтесь?
Більшість моїх емоцій, планів, та сподівань будуть безпосередньо пов’язані з тим, що я відповідав вище. Плюс щорічний ритуал – садіння городів. Це символ змін пір року і без нього ніяк… Плануємо цьогоріч садити в родинному селі багато дерев та кущів. Крім доньки, у нас з дружиною Валею є ще старший син. Отже, за якийсь час внуки захочуть не захімічених плодів та ягід)) Крім того ріст дерева, куща, квітки має на мене якийсь феноменальний вплив. Я інколи навіть екскурсію можу робити: ось цю яблуню привіз з Києва, цю черешню – з Мелітополя, цю яблуню садили батьки, коли народився я, а цю смереку з березою ми садили з братом і дідусем, а ці тюльпани батькам передала Бонні Бернстрем зі Швеції… Така собі зелена історія… Попри моє шанування можливостей всесвітньої павутини і нових технологій, – це неперевершена у своїй досконалості і трагічності водночас річ…
Звичайно ж, час забиратимуть громадські і робочі справи. Березень спланований до дня, квітень та травень – уривками. Багато зусиль займе підготовка до Форуму Громадської Асамблеї України, що відбудеться 22 березня. А ще тренінги, семінари, лекції, баркемпи. Громадські організації (а це, здебільшого, молодь) часто «фонтанують» ідеями, і якщо хоч декілька втілити в життя, світ стане трошки кращим і, якщо можна, веснянішим.
Що направду тішить, що я можу займатися всіма цими справами самостійно, не оглядаючись на всю країну, оскільки в країні влада не має жодного уявлення, що відбуватиметься і на що сподіватися. Отож, я ніякий не дисидент, навіть коли б хотів ним виглядати. Сподіватись можна лише на себе, на підтримку сімейну, на підтримку однодумців. Тішить, що у родинному селі є дідівська і батьківська земля і клаптик моєї – не потрібно ні у кого ніякого дозволу питати. Пришле Іван Паламарчук з Ужгорода сакуру, як обіцяв, посаджу сакуру. Не куплю черешні – посаджу сосну. Не буде липи – садитиму вишні  :-) Якби у Тернополі виділили для користування місце на якійсь алеї, щоб посадити власне плодове дерево, тішився би несказанно… Не буде алеї – все одно знайду місце))
Якою прогнозуєте весну-2012 для нашої держави  політичний, економічний, соціальний, зовнішньополітичний аспекти тощо. Чого, на Вашу думку, чекати від цьогорічної середньостатистичному українцю?
Почну с другого запитання. Хто такий середньостатистичний українець? За певними критеріями можу бути я -….:-)))))))))))))))) Просто все залежить від критеріїв підрахунку «середньостатистичності». І не хочеться таким середньостатистичним бути. Не подобається мені позиція: «чекати». Нема чого чекати. Треба ЖИТИ, треба працювати.
Садити дерева…..Давайте розглянемо такий аспект. Стара липа трухлявіє… Хтось намагається зрубати і здерти останнє лико, а хтось садить нові липи…Хтось шукає професійного дендролога, хтось вишукує кошти на закордонний вар, хтось готує свій… В той самий час хтось розповідає, що «все пропало і нічого не дасть змін», а хтось «середньостатистично» чекає. А липа трухлявіє…
Щодо другого запитання. Прогнози – річ невдячна і в Україні практично неможлива: немає точки відліку, відчуття часу, що власне і хоронить суспільний проектний менеджмент. Мусимо мати якийсь курс – але один. Мусимо мати спільні цінності і розуміти, що ми різні і маємо різні підходи до них, але цінності – спільні. Якщо займаємось липами, то розписуємо ресурси і орієнтуємось на наслідки. Не буде липового меду, якщо не буде лип. А липи будуть, коли турбуватись про старі дерева і садити молоді))
Щодо певних тенденцій на весну, то дві тенденції чітко відслідковуються – це Євро-2012 і передвиборча кампанія. Ці теми вимагають окремої розмови. Але все одно ми повертаємось до того, що українська влада не уявляє, що має робити, а «середньостатистичний українець» чекає.
Якщо чиновники УЄФА помпезно приймають нові стадіони, це зовсім не означає, що українська інфраструктура готова до прийому гостей. В першу чергу, до спілкувань з масовим іноземним туристом неготові наші правоохоронці, котрі не вміють працювати системно, а можуть лише впроваджувати тотальні заборони. З іншого боку, створення щонайменших преференцій гостям неодмінно викличе невдоволення у мешканців міст, котрі прийматимуть чемпіонат…Траву витопчуть, а дерев не посадять…
Початок весни у багатьох асоціюється із Жіночим днем. Ваше ставлення до цього свята: потрібно, не потрібно, забути, залишити, вітати, не вітати тощо.
Відзначати дати і святкувати, як на мене, – абсолютно різна річ. Взагалі, у нас свят – як у шолудивого Сірка бліх (прадавньоарійські, міжнародні, європейські, «совкові», релігійні, професійні, вікові, бізнесові і взагалі усілякі хелоуїни), котрі загризти насмерть не можуть, але постійно відволікають, все таки кров точать, і епідемію принести можуть. З одного боку, для людини – кожен день свято, але день треба проживати, а не просвятковувати. Бо масова істерія з приводу різноманітних святкувань мене направду часто лякає. Святкування має бути чесним, насамперед, перед собою, як і вітання – щирим. Коли це перетворюється в протокольний ритуал, відчуття свята пропадає, залишається самообман і, знову ж таки, – або зведення до «совкового» дня «граньоного стакана», або до Валентинового американського вимагання грошей… Колись ми з колегами обговорювали це питання і вирішили, що в сучасній ситуації святкувань в Україні для кожного громадянина мало би бути не 730 свят на рік, а всього максимум одне-два моральних (релігійних), два державних, два локальних, одне особисте. Ще п’ять – дні святкування особистих свят друзів і родини. Все. Свята раз на місяць – ВИСТАЧАЄ. Але ця позиція поки не є популярною.
Вітати і як вітати, чи не вітати зовсім, кожен мусить вирішувати сам особисто. Я не думаю, що це суспільна проблема взагалі. І це аж ніяк не проблема, якоюсь чомусь переймаються державні чиновники і політики. Насправді 8 березня має багато і від «совка» , котрий вперто не минає, і від питання боротьби за рівність жінок у всьому світі, і від українського політиканства. А такий Жіночий день, який зображено на карикатурі, не потрібен нікому.

Немає коментарів:

Дописати коментар