пʼятниця, 7 грудня 2012 р.

В. Литвинчук: “У імператорів не буває майбутнього..."

Віктор Литвинчук – громадський і політичний діяч, активний учасник відновлення української незалежності, перший голова Товариства української мови, один з керівників Народної  Ради в Тернопільській облраді першого демократичного скликання, заступник голови крайової організації Народного Руху України. Більше десяти років пропрацював на посаді заступника голови Тернопільської ОДА з питань промисловості, будівництва, архітектури та містобудування, згодом – на керівних посадах в центральній виконавчій владі. У 1997 році був обраний академіком Академії будівництва України, член Національної спілки журналістів України. Репресований. Реабілітований у 1992 році. За трудову і політичну діяльність нагороджений орденом князя Данила Галицького та орденом Українського козацтва ІІІ ступеня ”Честь”.


 -        Вікторе Юхимовичу, яка Ваша думка стосовно результатів виборів до Верховної  Ради України?
 -        У 1998 році, оцінюючи результати виборів до Верховної Ради, лідер Народного Руху України В’ячеслав Чорновіл заявив: ”Ми ці вибори не виграли, але й не програли”.  Для багатьох така оцінка видалась прихованим небажанням видатного політика визнати свою поразку. Тільки через кілька років ми зрозуміли всю мудрість цієї фрази. Перш за все, вона вчасно нейтралізувала привід для суцільної зневіри, по-друге, – повернула людям впевненість, що цю владу перемагати можна і потрібно. Якими б не були результати нинішніх виборів, ясно одне: суспільство прокинулось, воно порозумнішало. Може люди ще й бояться цієї влади, але вони вже не вірять їй і ненавидять її. Перед голосуванням усі наввипередки заявляли, що в нинішніх умовах Майдан неможливий. Сталося несподіване: Майдан таки відбувся… в головах мільйонів людей. Це те, що неможливо розігнати ні ОМОНом, ні сльозогінним газом.  Ернест Хемінгуей вустами свого героя, старого рибалки Сантьяго, який прожив велике життя, сповнене боротьби, радості перемог та гіркоти поразок, але ніколи не здавався і боровся до останнього, стверджував: “Людина не для того створена, щоб терпіти поразки. Людину можна знищити, але її не можна перемогти”.
Незважаючи на масове фальшування, усім стало ясно: суспільство хоче змін, люди не будуть терпіти тих, які зневажають їх. Якими б не були арифметичні результати виборів, Україна знову повернула собі обличчя сильних духом людей, які перемагають навіть великі гроші. Ще два тижні тому хто міг би собі уявити, що в Первомайську на зросійщеній Миколаївщині прості люди так самовіддано будуть захищати своє право на вибір від ” братків ” і спецназу? Велетенська імперія сімейства Герег ”Епіцентр” при підтримці осіб ”сумнівної зовнішності”, впала перед простим київським хлопцем двадцятип’ятилітнім свободівцем Андрієм Іллєнком. Прикладів, де величезні гроші програли  чесним людям, по всій Україні можна навести десятки. За підказкою передачі ”РесПубліка” було б добре в кожному селі, в кожному місті, в кожній області, де виборці не купились на гречку, встановити великі банери з надписом: ”Тут люди не продаються”. Це був би хороший превентивний удар по виборчій корупції. Особливо в тих сфальшованих округах, які називають ”проблемними”.
Показово, що Київ, Східна та Центральна Україна на цих виборах не перестають дивувати не тільки своїми результатами, а й героїзмом, з яким люди відстоюють їх. Мої шкільні літа пройшли в південному місті Кіровограді. Я знаю, як легко бути націоналістом на Заході, і як важко залишатися ним на Сході. Якщо кілька років тому за опозицію голосували, головним чином, в західних областях, то несподіванкою стало, що нинішнім загальноукраїнським лідером голосування за “Батьківщину” вийшла не Галичина, а Вінничина. За об’єднану опозицію там проголосувало більш, як 41 відсоток виборців.  ВО ”Свобода” подолала 5-ти відсотковий бар’єр в усіх областях України крім Автономної Республіки Крим. Відтак, нинішня межа електоральної підтримки об’єднаної опозиції та “Свободи” невпинно рухається на Схід і проходить вже не по Дніпру, а  по кордонах сучасної України.
 
-        На Вашу думку, як цього разу повела себе Тернопільщина? Адже протягом десятка років її скуповували гуртом і вроздріб різні пройдисвіти. На останніх виборах 2010 року до місцевих рад Тернопільщина дала в окремих патріотичних районах до 38 відсотків за Партію регіонів.
 
-      Стосовно Тернопільщини, то нарешті настав привід знову зняти капелюха і вклонитися тим людям, які, незважаючи на свою бідність, не розміняли людської гідності на гречку та продуктові пайки, які Партія регіонів через ”фондовиків” роздавала пенсіонерам, щоб ті дожили бодай до виборів. Наші люди стали мудрішими. Вони не купились на жодну солодку дулю заїзжих та місцевих товстосумів, які бездарно і несподівано для себе та влади програли всі округи простим, але чесним хлопцям. Це хороший урок для наступних можливих заброд, яким може ще колись закортить ”на дурняк” проїхатись від нас до Верховної Ради. Тим, які все ж повелись на щедрі обіцянки краснобаїв і сліпо проголосували за них, я порадив би спробувати надибати хоча б сліди їхніх ошуканців. Я не знаю як поведуть себе наші новообрані депутати, але це великий аванс, який їм наважились дати тернополяни. У багатьох з них немає найпростішого досвіду, їм належить ще багато вчитися. Думаю, це їм вдасться. Спокус буде багато, а ще більше – адміністративного та психологічного тиску.
 
-      Вікторе Юхимовичу, погодьтесь, помаранчеве розчарування було дуже великим. Чи є шанс, що народ прокинеться?
 
-               Український народ – дуже цікава субстанція, може найунікальніша в світі. Це – неопалима купина, яка завжди відроджувалася навіть всупереч історії. “Уся історія України, – вважає Оксана Пахльовська, – це насилля над нею”. Сотні років бездержавності і багаторазові її втрати тільки зміцнили наш дух і волю. Боротьба завжди виховує вольовий характер. Шлях від Малоросії до України був дуже складним, як правило, – навіть трагічним. Але це були уроки мужності і самоутвердження, які проходять усі народи, що прагнуть стати нацією. Українець довго мовчить і довго запрягає. Це тільки здається, що він спить. Він думає. Таке потрясіння, як Помаранчева революція – потрясіння європейського значення. Будь-яке розчарування потребує осмислення, велике розчарування потребує тривалого осмислення. Справді, післяпомаранчевий синдром був дуже  тяжким: у когось з’явилась апатія, до когось прийшов скепсис, до інших – зневіра. Але були й такі, до кого повернулася надія… ”Бо, – як сказав у своєму інтерв’ю Юрій Луценко, – історія безкінечно повторюється: постійно хтось обороняє Фермопіли, постійно хтось йде на спалення, і постійно хтось має сказати: “І все ж вона крутиться”.
Нинішні вибори показали, що влада так і не навчилась поважати свій народ. Людей зневажають і відверто ними нехтують. Встановлення результатів перетворено на фарс, небачений за своїм цинізмом і зухвалістю. Влада робить усе, щоб вибори перетворити у спотворення вибору. Відомо, що вона малоосвічена й не готова до діалогу. Такі самі радники, які бояться пояснити президенту, що нікому ще не вдавалося управляти народом довго, обравши силовий метод. У імператорів не буває майбутнього. У них є тільки нетривале теперішнє. Мені не в тямки – для чого було Міністерству внутрішніх справ днями закуповувати у Жванії аж 14 мільйонів патронів. З ким збирається воювати влада? Адже за опозицію проголосувало тільки 10,2 мільйони. Кому призначена решта?
Після перегляду в You Tube відеохамства кандидата від Партії регіонів Тетяни Засухи під час роботи виборчої комісії округу №94 на Київщині, я краще зрозумів нашу історію, зокрема, причини національно-визвольних повстань та Коліївщину. Поміщиця з Ковалівки поводила себе, як середньовічний феодал з кріпаками. Вона не просто командувала всім і вся: людьми, комісією, спостерігачами,  міліцією… Цей єфрейтор у спідниці дивився на них, як на бидло, яке належить особисто їй пожиттєво. Такого цинізму й зневаги до людини я ще не бачив.
У французького філософа-екзистенціаліста Альбера Камю є прекрасне есе ”Людина, яка бунтує”. Це дослідження  поведінки “повстанця”, який своїм протестом не лише утверджує власну свободу, а й наповнює своє існування змістом. Раб, який все життя виконував накази господаря, раптом вчинив опір і вперше сказав ”ні”. Мовляв, є межа терпіння, і переступити її я вам не дам. Відтепер я сам встановлюю цю межу. Що трапилось? Роками він терпів і раптом бунтівник, якого господар підганяв палицею, повертається, вириває у нього палицю і стає обличчям в обличчя. Раб вимагає, щоб з ним поводились як з рівним. До цього він покірно виконував накази навіть обурливіше від останнього, але зараз до нього повертається усвідомлення, що повага йому дорожча від життя. Все або нічого. Якщо бунтівник готовий загинути лиш би не втратити права, яке він захищає, це означає, що він цінить це право вище від самого себе. Свідомість з’являється разом з бунтом.
Відомо, що наша влада не читає розумних книжок. Вона сама їх пише. Для створення літературного шедевру одного таланту мало, потрібні гроші. Талановитим в авансах не відмовляють. Відтак, 16,4 мільйона гривень, президент отримав у минулому році за ще неопубліковану книгу. Це втричі більше, ніж отримав Камю за Нобелівську премію. Кажуть, останнім часом Янукович справді старається. Він записує якісь незрозумілі слова, вчить їх напам’ять… Навіть, якщо Геракл дійсно приїздив на море в Ялту на відпочинок, тим, хто готує президенту такі дурні матеріали, все ж варто було б прочитати ”Людину, яка бунтує” ще до оголошення офіційних результатів виборів. Народ – не борщ, його не можна доводити до кипіння. Платон вважав, якби філософи були правителями, а правителі філософами, держави процвітали б. Зрозуміло, що Віктор Федорович уже не стане філософом. Якби після своєї перемоги на президентських виборах 2010 року він виголосив промову, подібну до звернення  Барака Обами до свого вчорашнього конкурента Мітта Ромні, то вся країна почула б слова розумного правителя: ”Я хочу подякувати усім, хто брав участь у виборах. Дякую Юлії Тимошенко за те, що вона взяла участь у цих виборах. Усі ми – одна українська сім’я. У нас спільні злети і падіння і в наших серцях ми усвідомлюємо, що кращі дні України ще попереду. Ми обоє любимо цю країну і разом будемо робити все, щоб в ній процвітали мир, свобода і достаток”. Відтак, потреба у закупівлі патронів сьогодні навіть не виникла б.

http://provse.te.ua/2012/09/viktor-lytvynchuksamovysuvanci-trojanski-koni-partiji-rehioniv/

Немає коментарів:

Дописати коментар