субота, 8 грудня 2012 р.

В. ЛИТВИНЧУК:Як нам здолати ГКЧП, яке знову повернулося?


Вранці 19 серпня 1991 року, коли стало відомо про путч у Радянському Союзі і утворення неконституційного комітету з надзвичайного стану для „силового наведення порядку в державі”, один з керівників тодішньої депутатської Народної Ради в Тернопільській облраді Віктор Литвинчук разом з небагатьма однодумцями зібралися у приміщенні крайової організації Народного Руху України і вирішували, як протистояти останній спробі знищення демократії. Написане тоді ним звернення до жителів Тернопільщини наступного дня було зачитане в обласній раді тодішнім керівником управи крайової організації Народного Руху України Василем Турецьким. А вже 23 серпня 100-тисячна маніфестація тернополян вийшла на вулиці міста, змела стару владу  і захопила обком Компартії. 24 серпня влада в місті остаточно перейшла до демократично налаштованої міської ради. Приміщення обкому Компартії було опечатковане і відповідно до рішення Верховної Ради України були створені Тимчасові комісії для розслідування дій заколотників. Така комісія була створена і в Тернопільській області. Очолив її депутат обласної ради, один із співголів Народної ради  Віктор Литвинчук.  Напередодні двадцять першої річниці серпневого заколоту Віктор Юхимович поділився своїми роздумами з читачами «НОВОЇ…»:


-       Вікторе Юхимовичу, за двадцять один рік з часу ліквідації путчу ГКЧП Ви торкались цієї теми публічно лише один раз – у серпні 2005 року. Чому так рідко Ви говорите про ту подію?

-       З учнівських часів у мене лишилося несприйняття вікопомних” спогадів про героїчну участь тодішніх ветеранів, розповіді яких нікого з нас не надихали. Захлинаючись у спогадах, вони не розуміли, що ми, діти, живемо в іншому просторі і в іншому часі. Чим далі від події, тим більше з'являлося тих, хто теж ніс з Леніним ”бревно” на комуністичному суботнику. Люди вже й на Місяць злітали, а умножений легіон ветеранів ще з більшим завзяттям носив перед нами те ”бревно”. Як і в першому інтерв'ю, я не торкатимусь спогадів, а говоритиму про схожість того і нинішнього часів, а водночас, – як нам подолати ГКЧП, яке повернулося.
-       Як Ви вважаєте, двадцять один рік незалежності зробив Україну по-справжньому незалежною?

-       Місяць тому по телебаченню показали фільм відомого російського тележурналіста Володимира Молчанова  ”Через 21 рік”. Це фільм-порівняння про шахтарське життя у 1991 і 2012 роках. У 91-му році напередодні путчу Молчанов зняв на Донбасі фільм про нестерпні умови життя і праці шахтарів. Незважаючи на ще міцну радянську репресивну військово-кагебітську систему ці замурзані люди, які вийшли з-під землі на поверхню, голосно без будь-якого страху, грюкаючи шахтарськими касками,  вимагали не хліба. Вони прагнули волі.
У 2012 році, через двадцять один рік, на тлі зруйнованих шахт, знищеної інфраструктури і покинутих житлових кварталів, Молчанов зустрівся з цими ж людьми, тільки більш обдертими і приниженими. Першим запитанням було: ”Чи стало краще після розвалу Союзу?”. Відповідь не здивувала: “Значно гірше. Наші дружини виряджають нас в шахту як на війну – невідомо, хто з нас повернеться” . ”Ви, які у 91-му зуміли розбурхати цілу країну силою свого голосу, чому тепер ви мовчите?” У відповідь в кадрі ми бачим розгублені очі і низько опущені голови. Цей страшний фільм з копанками на кожному подвір'ї, з дванадцятилітніми дітьми, які кожен день спускаються на 25-метрову глибину за вугіллям, потряс мене. Я ніби потрапив у глибоке середньовіччя. А завтра ці красиві і сильні люди як зачаровані знову потягнуться голосувати за регіональну януковщину. Зрозуміло, що жодна партія не приведе нас в рай. Але є одна партія, яка, без сумніву, веде нас в пекло. Це – Партія Регіонів.
На мою думку, незалежність держави визначається, перш за все, вільними людьми, об'єднаними в сильне громадянське суспільство, яке наймає собі на роботу владу. На жаль, в Україні навіть влада не є незалежною. Влада маніакально хвора. Вона боїться усього. Боїться ЄС, боїться Росії, боїться вінка, боїться літати літаком, боїться Юлії Тимошенко, боїться свого народу… Я назвав би це синдромом страху перед курячим яйцем.

-       Що викликає у влади такий переляк?

-       Перш за все, страх перед власним народом, передчуття, що за все доведеться відповідати. 30 вересня 2010 року Конституційним судом України неконституційно було змінено Конституцію України. Як вважають провідні фахівці з конституційного права, фактично, в державі було здійснено антиконституційний переворот з узурпацією влади в одних руках.  Здібні учні поганих вчителів через два десятиліття повторили ганебний приклад серпневого путчу 1991 року. За постулатом лорда Ектона ”Будь-яка влада розбещує, але абсолютна влада розбещує абсолютно”. Як результат, на тлі неприхованої масштабної корупції, державного рекету, тотального зубожіння населення – розквітає розкіш і марнотратство президентської Сім'ї та її оточення. Відтак, влада невпинно котиться в прірву диктатури.

-         Виходить диктаторські тенденції в Україні такі ж живучі, як і в Росії?

-       За своїм духом Україна – козацька вольниця, а відтак, парламентська держава. На відміну від Росії їй не властивий пошук царя. В Україні періодично з’являлися диктатори, але всі вони закінчували погано. В усіх наших проблемах треба шукати себе. У 91-му році ми здолали ГКЧП. Але єдине, що потрібне для тріумфу зла – це, щоб хороші люди нічого не робили. Через наші потакання і поблажливість поступово рік за роком до влади поверталися люди “19 серпня”. Коли я кажу ”наші”, то маю на увазі не тільки демократичних очільників, які перетворили партії у власні Закриті Акціонерні Товариства.
Гроші розбестили не лише так званих “олігархів”. Прагнення влади, не як ціль для реалізації національної ідеї, а як бажання самому протиснутися у ТОП-список найбагатших, бодай у своєму селі, майже повністю вичавила моральну складову в сучасному українському суспільстві. Це за нашої мовчазної згоди українська нація з гречкосіїв перетворилася в націю гречконош. Бо як пояснити, що в трьох районах демократичного П’ємонту окремі, може й непогані на загал люди, записатися в хор підспівувачів якогось “фондовика” клименка з тридев’ятого межигірського государства? Кажуть, мовляв, він багатий і вже не буде красти. Земляки мої, волиняни, ще й  як крастиме! Колишніх злодіїв, як і кагебістів, не буває.Чого б це йому було пертися на Тернопілля? Щоб вас, гречкосіїв, ощасливити вашою ж гречкою? Людина може прожити без необхідного, а без зайвого – вона ніяк не може. Цей скоробагатько не просто багатий. Він дуже багатий і йому треба не “багато”, а дуже багато. А як відомо, найбільше брешуть на полюванні, після сексу і перед виборами.

-         Що Ви порадили б нашим виборцям?

-       Найкращу пораду в останньому слові на суді дав Юрій Луценко: ”Влада Януковича забрала у нас майже всі права крім права на особистий вчинок. Результат виборів залежить уже не від політиків, а від громадян України. Дати бій мафії – означає  не просто зробити вибір на користь об'єднаної опозиції на цих парламентських виборах. Це означає отримати те, що не може дати вам ніхто – стати вільною людиною.”
Опубліковано в газ. «Нова тернопільська газета», 17.08.2012

Немає коментарів:

Дописати коментар